Фізичне виховання сприяє зміцненню
здоров’я, підвищенню продуктивності навчання, формує елементи фізичної
культури, що служить показником фізичного, психічного і соціального
благополуччя людини, оскільки є результатом комплексного впливу
соціальних, екологічних, медичних і психо-емоційних факторів. Основні
задачі фізичного виховання: зміцнення і загартовування організму;
сприяння правильному фізичному розвиткові і підвищенню працездатності
організму, виховання волі, сміливості, дисциплінованості, почуття дружби
і товариства, навичок культурної поведінки й ін.
Екологічне виховання передбачає
формування в людини уважного ставлення до проблем навколишнього
середовища, дбайливого – до природи, історичних пам’ятників,
необхідності їх збереження. Турбота про природні багатства, бережливе
використання природних ресурсів – найважливіші задачі екологічного
виховання, тому майбутній фахівець як безпосередній учасник
науково-технічного прогресу повинен бути помітною фігурою в
природозбережувальній роботі; розвивати свою екологічну культуру;
формувати навички прийняття екологічно грамотних управлінських рішень і
ін.
Правове виховання спрямоване на
формування високої правової культури особистості, підвищення рівня її
правосвідомості. Правове виховання вирішує ряд задач: розширення запасу
правових знань, формування стійких морально-правових ціннісних
орієнтацій, глибокої переконаності в необхідності виконання вимог
законодавства, поваги і суворого дотримання законів України. Правове
виховання прищеплює непримиренність до будь-яких порушень законності,
готовність брати участь в охороні правопорядку.
Економічне виховання передбачає
вирішення таких задач, як розвиток економічного мислення особистості для
правильного розуміння дії законів і явищ економічного життя;
формування глибокого розуміння процесів суспільного розвитку, розуміння
ролі праці і свого місця в трудовому процесі; виховання дбайливого
ставлення до державної власності, особливо в сьогоднішніх ринкових
відносинах; вироблення умінь, що дадуть можливість брати активну участь в
економічній діяльності та виробництві. Умовою економічного виховання є
формування економічного мислення, критеріями оцінки рівня якого є
глибина економічних знань, уміння проникати в суть процесів і подій, що
відбуваються, бачити як виникають проблеми і шляхи їхнього рішення.
Моральне виховання передбачає формування
у вихованців моральної свідомості, стійких моральних якостей;
моральних потреб на основі засвоєння норм і принципів суспільної
моралі; розвиток почуття патріотизму; вироблення умінь співпереживати
оточуючим, співчувати іншим людям через розвиток почуття поваги до них,
шанобливого ставлення до старших, слабших.
Розумове виховання вирішує такі задачі:
озброєння вихованців запасом знань, що відповідають
соціально-економічному розвиткові суспільства; формування основ
наукового світогляду, розвитку інтелекту і пізнавальних здібностей,
культури розумової праці.
Основні методи виховання
Виховання як цілеспрямований процес здійснюється певними шляхами або методами.
Методи виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.
Сучасні педагоги виділили кілька груп методів,
поклавши в їх основу цілісну структуру діяльності, що включає
усвідомлення процесу діяльності, її організації, стимулювання; контроль і
аналіз результатів.
1. Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать переконання і особистий приклад.
Переконання – передбачає вплив на
свідомість, почуття, волю особистості. Основними формами впливу є
бесіди, лекції, диспути, зустрічі, конференції.
Саморегуляція – здатність людини
керувати собою на основі сприймання й усвідомлення актів своєї поведінки
та психічних процесів. В педагогіці визначають прийоми саморегуляції:
самопідбадьорення, самосхвалення, самонаказ, самовладання,
самообмеження, самонавіювання, самостимулювання, самоконтроль.
Основні поняття і ключові слова: види виховання, методи виховання.
Особистий приклад – цілеспрямований і
систематичний вплив вихователя на вихованців силою особистого прикладу, а
також усіма видами позитивних прикладів діяльності інших людей як
зразків для наслідування, ідеалу в житті.
2. Методи організації і формування досвіду суспільної поведінки – передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховних ситуацій.
Педагогічна вимога – педагогічний вплив
на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності
або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.
Педагогічна вимога може бути сформульована прямо – характеризується такими ознаками, як інструктивність, рішучість і виявляється у вигляді вказівок, можливо, наказів і – опосередковано
– спирається на сформованість у вихованців мети, переконань і
виявляється у виді прохання, ради, натяку. Вимога не тільки впливає на
свідомість, вона активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і
почуттєву сферу діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню
позитивних навичок поведінки.
Громадська думка – як метод виховання
за своєю суттю є колективною вимогою. За допомогою громадської думки
людину можна переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці.
Людина бачить, як реагують товариші, колеги на ті чи інші погляди,
поведінку, діяльність людей і починає прислухатися до громадської думки.
Привчання – організація планомірного і
регулярного виконання вихованцями певних дій з метою їхнього переходу у
форми суспільної поведінки.
Доручення – має своєю метою вправляння людини в позитивних діях і вчинках.
Створення виховних ситуацій –
спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів
позитивної поведінки та подолання недоліків. Виховні ситуації сприяють
формуванню в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини,
приймати найбільш доцільні рішення. В педагогіці визначать такі
педагогічні ситуації: вербальні (наведення афористичних висловів,
розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети і реальні події),
уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки, оцінки
певної події), конфліктні (в їх основі гострі моменти, психологічні
зриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення
проблем ігрової ситуації).
1. Методи стимулювання діяльності і поведінки – покликані регулювати, корегувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. До них належать змагання, заохочення і покарання.
Змагання – постаючи як конкуренція,
боротьба є рушійною силою розвитку, ствердження особистості, забезпечує
випробування людиною своїх здібностей, відчуття товариської
взаємодопомоги, сприяє розвитку нахилів, духовних якостей людини.
Заохочення – в основі його схвалення,
позитивна оцінка дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх
повторення. Полягає в тому, що відчуття задоволення, радості, зумовлені
громадським визнанням зусиль, старань, досягнень, зміцнюють впевненість у
своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій, готовність
до роботи, забезпечує добре самопочуття.
Покарання – в його основі засудження
дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, з метою їх
припинення, запобігання в майбутньому. Покарання корегує поведінку
людини, але його використання вимагає педагогічного такту і відповідної
майстерності. Варто зазначити, що у вихованні в більшості ситуацій
кращий результат дає переважне застосування заохочень з дуже обдуманим
та обережним використанням покарань.
4. Методи самовиховання – спрямовані на
систематичну і цілеспрямовану діяльність особистості з удосконалення її
позитивних якостей та подолання негативних. До методів самовиховання
належать самопізнання, самоставлення, саморегуляція.
Самопізнання – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких проявів своєї особистості.
Самоставлення – ставлення людини до себе, яке виражається в самоповазі. Самоповага –
це особисте оцінне судження, виражене в позитивному ставленні до себе.
Вона формується на основі усвідомлення особистістю своїх чеснот,
результатів діяльності, ставлення оточуючих і виявляється в самооцінці.
Від самооцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її
самокритичність, самовимогливість, ставлення до своїх успіхів і невдач.
Вона впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її
особистості.
